Стрес — це реакція організму у відповідь на дуже сильний зовнішній подразник. Загалом це нормальна реакція людини, захисний механізм нашого організму. Під час стресу відбуваються глобальні психофізіологічні, біохімічні зміни в організмі. Для дитини він не шкідливий, якщо вона швидко долає негативний вплив чи адаптується до нього. Виникнення стресу в дитини означає, що вона включилася в певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для неї впливам. Однак здатність до адаптації не безмежна. У разі якщо інтенсивність та тривалість негативного впливу стресу перевищують можливості протидії організму, виникає дистрес  — стан хронічного стресу. Він спричиняє надмірне психічне, емоційне та м’язове напруження, порушення діяльності внутрішніх органів та зміну поведінки.

 

Як дитина реагує на стрес?
Організм у стані стресу діє за програмою «Боротися чи врятуватися втечею». У таких ситуаціях працює так званий мозок ящірки (лімбічна система), що сформувався у людства мільйони років тому. Це дуже важлива частина мозку: саме вона швидко реагує на небезпеку й забезпечує наше виживання. Коли загроза минає, мозок опрацьовує інформацію й пояснює те, що трапилося. Так діти та дорослі отримують досвід.

Безпека та життя дитини безпосередньо залежать від її рідних і близьких дорослих, а також від того, як вони допомагають їй впоратися зі стресом. І що менша дитина, то більшої допомоги від батьків вона потребує в «опрацюванні» стресових ситуацій, адже зона мозку, яка за це відповідає, ще не сформована, а «мозок ящірки» є домінувальним інструментом реагування.

Саме тому нам насамперед необхідно заспокоїти «мозок ящірки» дитини, а вже потім говорити з нею. Коли в дитини вирують емоції, раціональне мислення не запускається. Тому нотації дорослих не спрацьовують. І щоб дитина вас почула, спочатку їй треба заспокоїтися. Не повчайте її і не виявляйте агресію до неї, бо вона вас сприйме як загрозу й опиратиметься. Заспокойте дитину, і тоді в неї ввімкнеться мислення і вона буде готова до діалогу.

 

Також для дітей дуже важливим для подолання стресових ситуацій є стабільний стан (чи принаймні врівноваженість) дорослих. Батьки мають зосередитися на стабілізації власних емоцій та відновленні безпечного зв’язку з дитиною.

Як батькам контактувати з дитиною, яка перебуває у стресі? 

 

    1. Якщо дитина не проти тілесного контакту, ви можете її обійняти, погладити по голові чи потримати за руку. Тілесний контакт допоможе їй відчути себе в безпеці та комфорті. Це пом’якшить її емоційну реакцію на стрес.
    2. Зоровий контакт потрібен, щоб дитина усвідомила важливість того, про що ви їй розповідаєте, і ви могли спостерігати її реакцію на ваші слова. Це є ознакою надійної прив’язаності.
    3. Намагайтеся розмовляти з дитиною м’яко, тихо, спокійно.
    4. Спостерігайте за емоціями дитини, і якщо ви помічаєте якісь негативні зміни, зверніться до пунктів 1–3.
    5. Взаємодійте з дитиною — пограйте у гру, розкажіть історію, попросіть виконати якесь маленьке завдання. Тут ми писали про такі ігри для дітей. 
    6. Після переїзду не залишайте дитину саму надовго, не відправляйте її одразу до санаторію, табору, до родичів чи знайомих. Після пережитого стресу їй буде набагато легше заспокоїтися, якщо її близькі будуть поруч.
    7. Створіть розклад для малечі. Невеличкий план на день чи тиждень допоможуть їй не зациклюватися на війні та розвиватися. Наприклад, вранці робіть зарядку, домовтеся про години для навчання, вдень ходіть на прогулянку, ввечері переглядайте разом мультик чи грайте в ігри.
    8. Допоможіть переосмислити стресову ситуацію дитині. Попросіть її спробувати дати інші пояснення причин неприємних подій. Батьки повинні допомагати своїм дітям тлумачити життєві ситуації більш позитивно. Звісно, іноді трапляються об’єктивно стресові ситуації. У таких випадках батькам необхідно допомагати своїм дітям справлятися з ними в інші способи.
    9. Допомагайте дітям змінювати їхні уявлення про стресові ситуації. Переконання дітей мають істотний вплив на них самих: на те, як вони себе поводять, кого обирають у друзі, чим захоплюються поза школою тощо. Дитячі переконання певною мірою також визначають, що може стати причиною стресу для них, а що ні. Іноді деякі дитячі уявлення призводять до посилення стану стресу. У таких випадках батькам необхідно спробувати змінити їх. Мова йде про шкідливі та неадаптивні переконання. Наприклад, діти, які вважають, що повинні отримувати оцінку 12 за кожне домашнє завдання, а будь-яка інша оцінка розцінюється ними як поразка, відчувають стрес, коли не отримують найвищого балу. У цьому разі батьки повинні допомогти їм змінити свої переконання, пояснивши, що нижчі за 12 оцінки — це теж нормально.
    10. Ініціюйте розмови про почуття. Вчіть дітей орієнтуватися у світі емоцій та почуттів.
    11. Уважно слухайте розповіді дітей про те, що вони відчувають і думають з приводу того, що відбувається.
    12. Ставтеся серйозно до дитячих переживань і не ігноруйте страхи дитини, якщо вона з вами ними поділилася. Замість «Не вигадуй, у темряві нічого немає» скажіть: «Давай разом перевіримо. Може, то так одяг лежить, а тому може щось здаватися».
    13. Не заражайте дитину власними страхами. Наприклад, якщо мама щоразу говорить малюкові не підходити до кицьки, бо та вкусить та подряпає, то, звісно, дитина боятиметься котів.
    14. Пояснюйте дітям факти та вислуховуйте їхню реакцію. Правдиво відповідайте на запитання, але враховуйте вік та психологічний стан дитини.
    15. Давайте дитині лише ті обіцянки, які можете виконати.
    16. У разі необхідності дійте спільно з дитячими психологами, службами підтримки, соціальними працівниками, вчителями.
    17. Якщо стан дитини викликає у вас занепокоєння і ви не знаєте, що саме їй точно допоможе, зверніться до лікаря. Психологічні проблеми не проходять самі  собою, а з часом можуть лише поглибитися.

Як допомогти дитині стабілізувати психічний стан? 

Майже на кожну емоцію дитини батьки можуть знайти відповідь. Підтримка може бути різною. Нижче йдеться про деякі види підтримки маленьких дітей і підлітків, які перебувають у стресі. 

 

Підтримка маленьких дітей та підлітків
Розгубленість після того, як щось трапилося.
Доступно поясніть дитині, що сталося. Уникайте деталей, які можуть її налякати. Відповідайте на всі запитання без роздратування, поясніть, що зараз сім’я в безпеці. Скажіть: «Я знаю, інші діти кажуть, що тут теж стрілятимуть, але ми переїхали в інше місце і тут ми у більшій безпеці». Розкажіть, що буде далі, особливо про те, що стосується школи та місця проживання.

Почуття відповідальності та провини.
Дайте дитині можливість поділитися своїми переживаннями. Поясніть їй: «Після нещастя багато дітей і дорослих думають, що все могло би бути інакше, але це не означає, що вони винні». Переконайте дитину в тому, що вона не винна, і поясніть їй, чому це відбулося. Ви можете сказати: «Спробуй пригадати, як лікар нам сказав, що Мурчика вже не можна врятувати. Вже було запізно, ти не винен»; «Бабуся з нами не поїхала, бо вона так вирішила. Ми всі хотіли, щоб вона була поруч. Давай їй зателефонуємо».

 

Постійний страх, що ситуація або реакції на спогади можуть повторитися.
Говоріть: «Це лише спогади, зараз ти в безпеці, я поряд». Постарайтеся зробити так, щоб дитина не бачила репортажів про те, що трапилося. Краще вимкніть телевізор взагалі. І поясніть дитині, що телесюжети та розмови про подію провокують страх того, що подія повториться. Але якщо дитина захоче з вами поговорити про новини, вислухайте її.

Поганий сон, кошмари, страх спати наодинці.
Заспокойте дитину. Скажіть: «Так, це був поганий сон. Давай подумаємо про приємні речі, щоб вони тобі наснилися. Спробуй заснути, а я гладитиму тебе по спинці».

Зміни в поведінці. Незвично агресивна чи неспокійна поведінка.
Організуйте дитині активний відпочинок: нехай більше рухається і так відволікається від своїх почуттів. Запропонуйте їй погуляти, рух допомагає впоратися з сильними почуттями.

 

Скарги на тілесні болі — головний біль, біль у животі, м’язах.
З’ясуйте, чи є медична причина болю — відвідайте лікаря. Якщо ні, то заспокойте дитину. Скажіть, що така реакція є нормальною. Зробіть масаж м’язів, погладьте по голові/животу, зробіть разом дихальні вправи. Впевніться, що ваша дитина достатньо спить і рухається, правильно харчується та п’є багато води.

 

Переказування того, що трапилося; відтворення у грі.
Нехай ваша дитина вводить спогади про подію у свої малюнки та ігри. Знайте, що така поведінка є нормальною. Стежте, щоб в іграх та малюнках результат завжди був позитивним. Наприклад: «Ти можеш спробувати намалювати, який вигляд матиме наш будинок, коли ми його відбудуємо. Тоді ми краще зможемо його уявити».

 

Спостереження за тим, як батьки реагують на нещастя. Діти не хочуть додатково навантажувати батьків своїми проблемами.
Залишайтеся якомога спокійнішими, щоб не посилювати хвилювання дитини. Ви можете сказати: «Так, у мене зламана кістка, але лікар її перев’язав, і мені вже краще. Напевно, ти злякався/-лася, коли побачив/-ла, що я поранився?» Дайте дитині можливість поговорити про ваші і свої почуття.

Підтримка підлітків
Раптова зміна у відносинах із людьми.

Підлітки можуть віддалятися від батьків, інших близьких родичів, однолітків, можуть різко реагувати на поведінку близьких. Тому збирайтеся частіше сім’єю чи у колі близьких людей і говоріть про те, як ви всі почуваєтеся. Думки довіреного кола людей допоможуть відчути підлітку, що він не один має такі переживання. Зверніть увагу на те, що саме сім’я і друзі надають необхідну підтримку у разі нещастя. Скажіть: «Знаєте, наші почуття абсолютно нормальні після того, що ми пережили. Добре, що ми тримаємося разом». Навчіть підлітка бути терплячим до різних реакцій членів сім’ї на нещастя: «Ти молодець, що залишався/-ла спокійним/-ою і допомагав/-ла, коли тієї ночі кричав твій молодший брат». Визнавайте відповідальність за вияви власних почуттів. Наприклад: «Я хочу вибачитися за те, що так різко поводилася з тобою вчора. Я працюватиму над тим, щоб залишатися спокійною».

Бажання завчасно розпочати доросле життя. 
Наприклад, це може бути бажання кинути школу або одружитися. Намагайтеся переконати підлітка відкласти ухвалення важливих рішень і якось інакше вселити в нього почуття впевненості. Скажіть, наприклад: «Я знаю, що ти думаєш про те, щоб кинути школу і знайти роботу, аби підтримувати нас грошима. Однак поспіхом не варто ухвалювати такі серйозні рішення. Ми працюємо над тим, щоб владнати ситуацію».

Радикальна зміна переконань.
Поясніть, що зміни в переконаннях людей, які пережили таке нещастя, трапляються дуже часто, але все минає. Наприклад: «У всіх нас велике нещастя. Коли в житті трапляються такі події, всі люди відчувають страх. Деякі виходять із себе, навіть хочуть помститися. Зараз це здається неймовірним, але через якийсь час ми всі почуватимемося краще і повернемося до звичайного життя».

Турбота про інших та їхні сім’ї.
Допоможіть підлітку знайти заняття, яке б відповідало його/її настрою і було важливим. Наприклад, прибрати навколо гуртожитку, збирати для постраждалих речі або надавати іншу допомогу.