Зґвалтування, сексуальне насильство, примушування до вступу в сексуальний зв’язок, статеві зносини з особою, яка не досягла 16 років, розбещення неповнолітніх, ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів, створення або утримання місць розпусти і звідництво, сутенерство або втягнення особи у заняття проституцією — усі ці дії щодо дитини є неправомірними та караються українським законом.

Нижче наведено ознаки того, що дитина зазнала сексуального насильства. 

    • Інтенсивний страх, пов'язаний із болісними на фізичному рівні відчуттями. Наприклад, дитина переживає насильство як загрозу власного знищення. 
    • Почуття безпорадності. Дитина відчуває асиметрію сил та нездатність протистояти насильству.
    • Втрата контролю. Дитина не знає, що в її поведінці та діях може спровокувати насильство. Так само дитина не розуміє, коли насильство почнеться та коли закінчиться. Або дитина перебуває у стані постійної напруги, що може впливати на її поведінку, емоції та здоров’я. Зокрема, в дитини може сформуватися «безпорадна» або «складна» поведінка як спосіб впоратися із напругою.
    • Переживання загрози знищення — фізичного і психологічного.
    • Порушення психологічних та тілесних кордонів. У такому випадку дитина не має сили сказати дорослому «ні».
    • Знецінення власного «я». До дитини ставляться як до об’єкта для задоволення власних сексуальних потреб.
    • Зміщення фокусу з «добре» на «погано» і навпаки. Так, від дій сексуального характеру, що не супроводжувалися фізичним болем, дитина може отримувати задоволення, однак треба пам’ятати, що сексуальне насильство — це досвід не за віком, який обтяжує дитину
      сценарієм сексуального насильства. Наприклад, діти дошкільного віку можуть програвати досвід пережитого сексуального насильства на іграшках, молодші школярі можуть залучати інших дітей до програвання такого досвіду, а підлітки можуть вступати в ранні статеві зв’язки або бути залученими до комерційного сексу та сексуальної експлуатації.

 

Де в Польщі знайти допомогу для дитини, що постраждала?
У Польщі функціонує фонд «Розширення прав і можливостей дітей». Ця неурядова організація всебічно займається питаннями насильства та сексуального насильства над дітьми, надаючи безкоштовну допомогу. Крім того, в цій країні працює мережа центрів допомоги дітям, що стали жертвами насильства. Вони також пропонують допомогу дітям, підліткам та батькам у форматі телефонної консультації, яку можуть провести українською. Або ж підкажуть подальші дії, якщо ви стали свідком насильства над дитиною чи помітили неправомірні дії дорослого по відношенню до дитини. Допомогу дітям із України надають професійні психологи українською і російською мовами. У центрах допомоги дітям фахівці готують дітей та їхніх неправопорушних опікунів до участі у кримінальних провадженнях: детально розповідають, що і де відбуватиметься, з ким і з якою метою зустрінеться дитина. Інформація, що надається дитині, адаптується до її особливостей розвитку, акцент робиться на її правах. 

 

Телефон довіри для дітей та молоді: 116 111.
Телефон для батьків і вчителів із питань безпеки дітей: 800 100 100.

Якщо дитина зазнала цькування чи домагання в інтернеті, звертайтеся за телефоном 22 826 88 62 або напишіть на пошту Ś[email protected].

Від фонду працює три центри для дітей:
1. Центр допомоги дітям — Варшава

вул. Прибишевського, 20/24,

тел.: 22 826 88 62,

електронна пошта: [email protected].

2. Центр допомоги дітям — Гданськ

вул. Яна Уфагена, 18,

тел.: 515 235 714,

електронна пошта: [email protected].

3. Центр допомоги дітям — Старогард Гданський

вул. Галлера, 19а,

тел.: 515 235 716,

електронна пошта: [email protected].

Окрім того, працює Центр дитини та сім’ї, у якому займаються захистом дітей раннього віку (0–6 років), підтримуючи та навчаючи батьків/опікунів ненасильницькому вихованню. Його адреса: Варшава 03-926, вул. Валечне, 59. Зв’язатися з центром можна за номером 22 616 16 69 чи написавши на електронну пошту [email protected].

 

Чому діти не говорять про насильство?
1. Діти ще не мають життєвого досвіду й не розуміють, що насильство не є нормою.
2. У дитини недостатньо розвинене критичне мислення. Його розвиток починається у 7 років.
3. Виживання і розвиток дитини залежить від дорослого, особливо у дошкільному віці.
3.  Діти не мають сил та можливостей протистояти насильству.
4. «Магічне мислення»: якщо так чинять зі мною «мої дорослі», то в інших сім'ях ще гірше.
5. Діти беруть провину на себе, тобто відбувається нормалізація насильства.

Щоб поговорити з дитиною про травматичний досвід, необхідно дотримуватися двох умов: це безпечне місце й безпечний дорослий.

Якщо ви помічаєте в дитини щось із цього переліку, спробуйте поговорити з нею про те, що сталося, але дуже обережно, із урахуванням порад, викладених нижче. Проте згодом краще поговорити з представниками дитини, якщо не йдеться про домашнє насильство. Якщо ж ви розпізнаєте саме його, то варто звернутися до правоохоронних органів і зробити все, щоб убезпечити дитину від кривдника. Також слід звернутися з дитиною до дитячого психолога, щоб допомогти їй пережити травму, та до лікарні, якщо ви розпізнаєте ознаки зґвалтування чи інших сексуальних дій із проникненням по відношенню до дитини. Щоб дізнатися більше з цієї теми, читайте наш буклет «Сексуальне насильство щодо дитини: координація дій. Інформація для спеціалістів». Завдяки йому ви зрозумієте, чого потрібно вимагати від правоохоронних органів, що має відбутися із кривдником і як спецслужби мають працювати із дитиною.

Безпечним місцем можна назвати місце, про яке знає і дитина. Крім цього, вона має розуміти й погодитися на цю розмову. Також важливо, щоб вона знала, хто буде присутній на цій розмові, яка роль цих людей. Безперечно, безпечне місце означає, що там не буде жодного натяку на повторення насильницьких дій. Приміщення варто обладнати меблями, відповідними зросту дитини, іграшками, олівцями, папером тощо. 

Безпечним дорослим можна назвати ту людину, яка враховує вікові та індивідуальні особливості дитини, а також її психологічний стан. Вона має взаємодіяти з дитиною на її рівні. Звісно, така людина має вміти розпізнавати потреби дитини та забезпечувати захист її прав та інтересів. Варто проявляти доброзичливість до дитини та емпатію. Емпатія — розуміння того, що відчуває дитина під час розповіді про насильство, бажання допомогти дитині впоратися зі страхом, пов’язаним із раніше пережитим негативним досвідом та з самою ситуацією розповіді про насильство. 

 

Дитина у безпеці — це дитина, яка не відчуває загрози від безпечного дорослого й готова з ним говорити за умови, що місце, у якому вони перебувають, не загрожує життю та добробуту дитини. 

 

Поради щодо розмови з дитиною
1. Під час спілкування з дитиною важливо опускатися на рівень її зросту, щоб це не була розмова «згори донизу». Не потрібно підвищувати голос, робити різких рухів, тиснути, підганяти дитину, критикувати та торкатися її, якщо не було отримано дозволу. 

2. Потрібно дотримуватися таких правил:

- якнайчастіше звертайтеся до дитини на ім’я;
- постарайтеся створити безпечну атмосферу, висловлювати своє добре ставлення до дитини;
- говоріть повільно, чітко, спокійним голосом;
- використовуйте просту, зрозумілу для дитини мову;

- часто проявляйте свою зацікавленість за допомогою жестів (наприклад, хитання головою) або інтонації;
- переконайте дитину, що вона є партнером у розмові, дайте зрозуміти, що те, про що вона розповідає, є важливим;
- підтримуйте зоровий контакт без надмірного, безперервного спостереження за дитиною;
- перебивайте розповідь дитини лише тоді, коли це вкрай необхідно;
- перепитайте в дитини, якщо не розумієте її висловлювань;
- якщо дитина довгий час не відповідатиме на запитання, спробуйте сформулювати його інакше;
- гідно оцініть зусилля дитини, яка дає показання, але не хваліть за конкретні відповіді, не обіцяйте винагороди;
- скажіть дитині за потреби, що ви усвідомлюєте, що вона відчуває занепокоєння, і підкресліть небезпідставність її почуттів;
- якщо ви хочете, щоб дитина розповіла про себе, покажіть готовність відкрити частину свого особистого життя (що любите, чим захоплюєтеся тощо), щоб стати для дитини реальною людиною.

 

Під час розмови з дитиною, що зазнала сексуального насильства, слід уникати таких помилок:

- не порушуйте фізичного простору дитини, залишайтеся на безпечній для неї відстані;
- не підганяйте дитину, дайте їй час на обдумування відповідей;
- не оцінюйте дитину та її висловлювання;

- не реагуйте здивуванням на висловлювання дитини, навіть якщо вони вас шокують;
- не коментуйте описаних дитиною ситуацій згідно з уявленнями дорослих;
- не змушуйте дитину до відповіді, кажучи, що вона повинна щось знати чи пам’ятати;
- не давайте дитині обіцянок, яких ви не можете виконати;
- не питайте у скривдженої дитини, чи злочинець повинен бути покараним і у який спосіб;
- не оцінюйте близьких дитині осіб;
- не панікуйте, якщо дитина проявляє негативні емоції, в такому випадку не варто використовувати порад на кшталт «не плач» чи «не нервуй».